Інтерв'ю з власницею можете прочитати за адресою http://te.20minut.ua/news/10187812

Все добре, але в деяких районах влада на місцях ставить палки в колеса власникам зелених садиб :(

Permalink | Leave a comment  »

Садиба розташована у мальовничому куточку Прикарпаття — http://navkolosvitu.com.ua/sadybas/223-mlynivka

Все-таки приємно, коли на сайті з'являються нові садиби, власники яких ретельно доглядають за своїм обліковим записом.

Permalink | Leave a comment  »

А ви знали, що в Україні є пустеля і гейзери? Це правда ;) 5-7 листопада ми вирушаємо на зелений туризм до Херсонищи, де відвідаємо лікувальні гейзери. Фотозвіт з цікавими світлинами буде опубліковано в статтях на сайті, а також у цьому блозі.

Permalink | Leave a comment  »

Розконсервував на сайті  розділ статті. Тепер буду оновлювати цей розділ цікавою і не дуже інформацією :)

Permalink | Leave a comment  »

Розконсервував розділ http://navkolosvitu.com.ua/articles , де тепер регулярно з'являтимуться новини про туризм та його розвиток в Україні.

Permalink | Leave a comment  »

До недавнього часу Голопристанщина – найбільший адміністративний район не лише Херсонської області, а й України, - особливо славилася серед відпочивальників кавунами, овочами, порівняно недорогим відпочинком на Чорноморському узбережжі. 5-6 листопада 2008 року учасники Всеукраїнського семінару з екологічного (зеленого) туризму мали змогу побачити, що це далеко не всі відпочинкові принади нашого краю.

6 листопада семінар гостював у Марійкиній садибі. Дорога від Голої Пристані вела на південь від Дніпра, через ліс, до самого берега Ягорлицької затоки Чорного моря, на край землі, де знаходиться Марійкина садиба. Ця гостинна зелена садиба поки що одна на чотири села Садівської сільської ради. Але любителі природи завжди сприймають її як концентрат всього цікавого і корисного для відпочинку у цьому куточку Голопристанщини.

Зазвичай туристичні групи ми зустрічаємо за 12 км від нашої садиби. Туристи спочатку милуються околицями села Пам’ятного, потім можуть прогулятися по старовинному парку колишньої економії поміщика Реймера, приятеля Фальц-Фейнів (с.Садове). На ще вищий щабель захоплення їх підіймає видовище численних курганів (за свідченням археолога Миколи Оленковського – більше 300) праворуч і ліворуч дороги, яка веде до села Іванівки.

Зупиняємося біля найближчого з «степових вартівників», який вже 5 тисяч років ховає у собі чиїсь людські долі. На вершині кургану вітер підхоплює і наче додає крил, легені наповнює подих осіннього степу і близького моря – душа наче на мить злітає до неба…

Так ось чим можна вразити бувалих туристів!  І саме тут, на вершині кургану, після багатьох годин руху, метушні, дискусій, кожен по-своєму відчув велич і безмежність природи, про яку ми так багато піклуємося, але все ще не навчилися берегти…

Марійкина садиба – в самому центрі села Іванівки. Саме звідси, від столітнього велетня дуба ведуть три екологічні  стежки: до Ягорлицької затоки, в Долину Курганів, у справжнісіньку пустелю з кучугурами – Нижньодніпровські (Олешківські) піски.

 …До привітного сільського дворища під’їхав екскурсійний автобус. Й знову від захвату перехопило подих: заспівав голосистий і яскравий аматорський колектив «Макітерка», з хлібом-сіллю зустріла гостей родина Жукових біля воріт Марійкиної садиби.

І повели - повз чорнобривці та дубки біля тину з глечиками до справжньої української хати. Ніби на століття назад повернулося колесо часу: відчиняються важкі двері з клямкою, низький одвірок спонукає поклонитися старій іконі з лампадкою, долівка, вікна в рушниках, керамічний посуд і дерев’яні ложки на білих лляних скатертинах, сулея з кукурудзяним качаном і гранчасті склянки, печеня з грибами та м’ясом у горщиках, рідне сало і квашена капуста. Далі - смугасті рядна на лавах, народні картини, ляльки-мотанки в інтер’єрі та всяке інше старовинне хатнє начиння. За вечерею найбільше вразили незвичайні на смак «казанські» пироги, які печуть саме на день пам’яті Ікони Казанської Божої Матері. Крихти від цих пирогів треба закопати на городі, щоб наступного року урожай був добрий. Але так смакувало, що для обряду крихт небагато залишилося!

По вечері розійшлися гості по просторому подвір’ї, кожен шукав собі куточок до вподоби. У просторій альтанці під очеретом погойдалися у гамаках. Хто вирішив постріляти з гігантської рогатки, хто фотографувався біля глиняних корови й кішки з кульбабою. На острівці степових рослин - скіфська баба. Відразу й не помітиш, що з глини. Але саме вона свідчить, чи сподобалося туристам у садибі: вони загадують бажання і кидають їй у пелину монетки і не тільки. Тож  і «подарунків» бабі наскладали, і ніяк не могли наспіватися й натанцюватися селяни з гостями. Проводжав гостей старовинною піснею  місцевий аматорський колектив «Колосок».

Так відзвітувала перед всією Україною Марійкина садиба про свої принади та різноманітні зелені стежки. Голова Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні Володимир Павлович Васильєв вручив господарям садиби два сертифікати «Українська гостинна садиба» і «Зелена садиба». Виявляється що відразу дві таких відзнаки якості мають на Херсонщині лише дві садиби і одна з них – Марійкина.

Так одні садиби вражають своєю добре розвинутою індустрією цікавого відпочинку, інші  – унікальними промислами, а наша - Марійкина садиба – неповторною для кожного гостя подорожжю в безмежному просторі і часі Ягорлицького краю, присмаченою етнографічними та фольклорними мотивами.

Ласкаво просимо в екологічні подорожі з Марійкиної садиби! На сайті www.sadyba.ks.ua - докладна інформація про три екологічні стежки, які вже користуються успіхом у наших гостей протягом 2-х років, а також про нові маршрути.

Марійкіна садиба на сайті НавколоСвіту.com.ua

Permalink | Leave a comment  »

Це особливий вид ляльки, що виник одночасно практично в усьому світі майже 5 тисяч років тому. В давнину такі ляльки використовувалися як ритуальні, в них впліталися біди, хвороби і людські прохання, і потім їх спалювали чи топили у воді. Тому їм ніколи не малювали обличчя, щоб вони не бул схожими на реальних людиней, бо тоді душа цієї людини може перейти в ляльку і загинути.

Майструють ці ляльки зазвичай з природних матеріалів – сіна, трави, соломи, дерева, глини і т.д. В Марійкиній садибі ми застосовуємо сухі степові трави і квіти, солому, дерево, сухе листя, насіння, зернята, натуральні тканини, фрагменти старовинних вишивок і мережива, а також особливий місцевий матеріал – сухі морські водорості – камку.

Українська лялька-мотанка відрізняється від інших слов’янських ляльок тим, що у неї на голові є особливий знак – знак сонця, знак хреста.

Колись в українській родині могло бути до кількох десятків таких ляльок. Вміння їх робити передавалося від бабусь і матерів. Нареченій матуся давала у посаг кілька ляльок з рідного дому. Коли наречений забирав наречену і віз її на вінчання до церкви, у цей найважливіший крок до створення нової сімейної пари, їх також охороняла від злого ока лялька-мотанка. Коли хворіла дитина, їй давали погратися такою лялькою, а потім спалювали або топили її. Коли дитина виростала, її колиска до народження наступного немовляти не повинна зберігатися пустою, там обов’язково повинна знаходитися лялька-мотанка і оберігати її від нечистої сили.

Під час Різдв’яних святок дарували 12 ляльок-мотанок від дванадцяти зимових пропасниць. На Різдво дарували спеціальні ляльки-зернянки – на добрий майбутній урожай. Лялька, яку спалювали на вогнищі на Масницю – також із когорти мотанок. Особливі ляльки виготовляли й до інших свят.

І як би там не було, лялька-мотанка, виготовлена з екологічно чистих матеріалів, з гарним настроєм, без сумніву буде доброю берегинею.

Автор: Ольга Жукова (Марійкіна садиба)

Permalink | Leave a comment  »